Таємниця підземної галереї, Колін Володимир, полная версия книги, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Таємниця підземної галереї

Дзижчали мухи. З вулиці долинали приглушені голоси перехожих. — Здається, тоді велося й слідство, — пригадав Чунту. Він говорив неохоче, тримаючись за плече. — Поліція нічого не виявила. В усякому разі, Януліс виплутався…. — Знаю, — сказав юнак і підвівся, зрозумівши, що шинкар більше нічого не скаже. — Щоб ти не смів бити її, — додав, кивнувши головою в куток, де стояла перелякана Султана. — Коли захочу, то й уб’ю, — мовив Чунту з якоюсь глузливою веселістю. — Вона моя дочка. Юнак прикусив губу. Лише тепер глянув на дівчину, і вона, — круглолиця, з гострими вилицями, з косими татарськими очима, — зніяковіла. — Моя дочка, так, — глумливо повторив Чунту. Він розумів, що юнак вважав її за наймичку і тепер трохи збентежився. — Як би там не було, а битися не смій, — мовив похмуро незнайомець і вийшов з корчми. А Чунту все сидів на стільці, тримаючись за плече. Сторопіла Султана, зачаївшись в кутку, боялась глянути на батька. Озирнула лампу, велику картину з зображенням корабля, захопленого бурею на морі, і вже не відривала погляду од неї, наче вперше побачила. — Постарів я, Султане, правда ж? — зненацька спитав Чунту якимсь дивним голосом. Дівчина здригнулася і глянула на нього, беззахисного і немічного. У неї стиснулося серце — цього суворого чоловіка ще ніхто не перемагав при ній. Розчулена, підійшла ближче і шепнула:

Книга закрыта по требованию правообладателя.