Нація, Матиос Мария Васильевна, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Нація

З войни люде вернулися, з тюрем, а від Тащука з Шандром і писемця не прийшло. Ото Шандриха з Тащучкою самі дітей у світ виводять, а ночами б'ються головою в стіни, що не відговорили своїх господарів від дурного діла. Юр'яні жаль за ними. Бо най би собі думали по-своєму, як хотіли. Але нащо про те було говорити на дослух, на все село? Чи й без того оці не зайшли би в гори? Чи фана би їх спинила? По їхньому лиці видно, що вони зайшли би й до Туреччини, якби хотіли. Вона багато чого розуміє, Юр'яна. Бо вона татова донька. А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучи найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, — по-румунськи «примарем» — двірником, говорили неньо з людьми по-своєму, так, як навчила мама. А мав би говорити по-румунськи, бо Румунія тоді тут панувала, і вже за що — за що, а за мову з тутешніми людьми не церемонилася, лиш добрих букових палиць по плечах давала. Але неньо знали, коли кому треба очі замилити, то й говорили по-румунськи, але більше таки по-своєму, по-руському. То ж люди. До людей своє більше доходить. У Товарниці в такого двірника був порядок. І румуни часом дивилися крізь пальці на неньову таку бесіду, бо їм треба було в селі спокою й порядку. То хіба неньо менше любив ці гори, й своїх людей любив менше?! Менше, аніж Шандро з Тащуком?

Книга закрыта по требованию правообладателя.