Прои?дисвіт, Вовчок Марко, полная версия книги, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Прои?дисвіт

Щодня вони бачилися, і щодня коваль теж приходив за свідка і бачив, як вони віталися й прощалися, чув, як розмовляли й журилися. Щодня знав коваль, яка думка, яка сподіванка найшлася в Марти, знав, який жаль, яке лишко уразило наймита, на що вони важили, чим вони смутилися; усе він відав, сидячи поза кущами тихо, з своїм пожаленим серцем ревнивим... Не можна потаїти сильного кашлю та доброго кохання й від дурня – кожен се зна, то й не диво, що й Рясниченко, простий парубок, завважив якось, що в Марти очі темніють і сіяють не по-давньому, що голосок дзвенить іначій, що зацвіла вона повним цвітом, і залюбував він дівчиною не в зауміру, а залюбувавши, став горнутись ближче, як тілько душа його насміляла. Раз у раз він їй стрічався, куди вона піде. «Добридні! Добривечори, добраночі, помагай боги, щасливо, здоровенькі були!» – тим усим щедрив він, так що коли б тільки усе по його слову чинилося, то щастя-здоровля в неї було б чортзна-поки. Спершу почавши слідувати дівчину любуючи, він не вважав на те, що дівчина бере стежки інші, як він, а тілько думав, як би її перестріти, а далі і вже мусив завважити, що дівчина просто звертає, зобачивши його. «За що? Чому? – запитавсь бідний паруб’яка, дивуючи. – Може, за що-небудь угнівалася? Отже, як насмілюся, то й поспитаю її...» Насмілявсь він, може, із тиждень, вже не присуваючись близько, а ходячи здалека, мало господарством своїм тішачись, не смакуючи вареники, уночі перевертаючи подушку під головою...

Книга закрыта по требованию правообладателя.