Селище, Буличов Кір, полная версия книги, без сокращений, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Селище

Буличов Кір

— Я допоможу, — запропонував Олег. — Воду закип’ятити? — Так, — сказав Старий, — дякую. Зараз у мене урок. Ти до мене потім прийди. *** Мар’яна набрала повний мішок грибів. Їй пощастило. Щоправда, довелося плентатись аж до провалля. З Олегом вона б ніколи не зважилась піти так далеко, а з Діком почувалася спокійною, тому що й Дік почувався спокійним. Усюди. Навіть у лісі. Хоча більше любив степ. Він був мисливцем, немов народився мисливцем, але насправді він народився раніше, ніж побудували селище. — А ти в лісі як удома, — сказав Дік. Він сказав голосно. Йшов спереду і трохи збоку. Куртка хутром назовні сиділа на ньому, ніби власна шкіра. Він сам пошив собі куртку. Мало хто з жінок селища зміг би пошити так, як він. Ліс був обрідний, кострубатий. Дерева виростали тут трохи вищі за людський зріст і починали схиляти верхівки набік, ніби боялися розлучитися зі своїми сусідами. І правильно. Зимові вітри швидко зламають верхівку. З голок капало. Дощ був холодний, у Мар’яни змерзла рука, в якій вона несла мішок з грибами. Вона переклала мішок у другу руку. Гриби завовтузилися в мішку, заскрипіли. Боліла долоня. Вона випадково загнала в неї скалку, коли відкопувала гриби. Дік витягнув скалку, щоби не було зараження. Невідомо, що то за голка. Мар’яна ковтнула гірку протиотруту з пляшечки, яка завжди висіла на шиї.

Книга закрыта по требованию правообладателя.