Йогансен Майк Гервасиевич, каталог книг

Йогансен Майк (Михайло) Гервасiйович народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харковi у сiм'i вчителя нiмецькоi мови, вихiдця з Латвii (в окремих матерiалах є вказiвка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичнiй росiйськiй гiмназii. На час закiнчення Харкiвського унiверситету (1917) вiн знав старогрецьку й латину, вiльно володiв англiйською, нiмецькою, iталiйською, iспанською та французькою, знав скандинавськi та слов'янськi мови. Як казали сучасники, з Майка був чортiвськи здiбний лiнгвiст, але так само легко сприймав технiчнi знання. Майк Йогансен мав енциклопедичну освiту, захоплювався рiзними видами спорту. Пiд враженням вiд трагiчних катаклiзмiв громадянськоi вiйни, передусiм кривавих розправ Муравйова та денiкiнцiв у Києвi, Йогансен поклав рiзку лiнiю у свiтоглядi i пристав до марксiвського. Тодi ж почав писати вiршi украiнською мовою - ранiше писав руською.
Про себе, як украiнського поета, М. Йогансен заявив 1921 року публiкацiями в журналi Шляхи мистецтва, збiрнику Жовтень. Того ж року вийшла i його перша поетична книга - Д'горi. Вiн зближується з В. Елланом, М. Хвильовим, П. Тичиною, В. Сосюрою та iншими харкiвськими письменниками. Разом з ними пише першi Манiфести украiнськоi пролетарськоi лiтератури, видає альманахи, засновує першу органiзацiю украiнських пролетарських письменникiв Гарт (1922).
У 1925 р. Йогансен стає одним iз засновникiв ВАПЛIТЕ, згодом - очолює так звану "Групу А", що склалася з лiтераторiв, якi вiдiйшли вiд ВАПЛIТЕ. З його iнiцiативи з'явився журнал-альманах "Лiтературний ярмарок", а дещо пiзнiше - "Унiверсальний журнал", про який М. Хвильовий з властивим йому сарказмом вiдгукувався: "Рожденный ползать летать не может". Пiзнiше Йогансен став членом Спiлки радянських письменникiв Украiни.
За сiмнадцять рокiв творчоi дiяльностi видав вiсiм книг вiршiв, десять книг прози (з них п'ять - книги нарисiв), чотири дитячi та двi - лiтературознавчi. Проте зi всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому роцi творчоi дiяльностi видав пiдсумкову книжку вiршiв, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною. На початку творчого шляху молодому поету був властивий мотив мрiйних "островiв хмар", який О. Бiлецький називає "запiзнiлим романтизмом". Проте бурхлива доба швидко "перемагнiтила" М. Йогансена. Сповнений сподiвань на нацiональне й соцiальне оновлення поет видає збiрку "Д'горi" (1921), в одному з роздiлiв якоi - "Скоро forte" поетичними засобами вiдтворив епоху революцii та громадянськоi вiйни, яку бачив у високих героiчних тонах. З великою тривогою придивлявся М. Йогансен до тих непримиренно конфронтацiйних тенденцiй, якi трагiчно розколювали народи, втягували iх у вир братовбивчоi вiйни.
Звертаючись до фольклорних джерел, М. Йогансен переосмислює iх у свiтлi ренесансних iдей. (зб. "Кроковеє коло", 1923). Поетична збiрка "Ясен" (1929), що з'явилася пiсля книжок "Революцiя" (1923) та "Доробок" (1924), виявила нову якiсть творчих пошукiв М. Йогансена: вiд стихiйноi революцiйностi молодого украiнського iнтелiгента раннього перiоду творчостi письменник еволюцiонiзує у напрямку "романтика чистого слова". Еволюцiя поета та його лiричного героя йшла лiнiєю романтизацii щоденноi, живоi, суперечливоi дiйсностi, що по-своєму утверджувала "романтику буднiв".
Будучи одним iз адептiв створеноi спiльно з О. Слiсаренком та Ю. Смоличем "Техно-мистецькоi групи "А", Майк Йогансен, проте, i в поезii, i в прозi зберiгав творчу iндивiдуальнiсть. Часто вдавався до експериментiв: поєднував прозу i поезiю в одному творi. Полюбляв мiстифiкацiю.
У пiслямовi до "Подорожi ученого доктора Леонардо" вiн, перепросивши читачiв, пояснює навiщо написано твiр: "Нiде не написано, що автор у лiтературному творi зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Вiн може спробувати навпаки водити декоративних людей по живих i соковитих краєвидах".
Пiзньому перiодовi творчостi М.Йогансена властиве звернення до сюжетного вiрша, балад, вiршованих оповiдань, нарису. Вiн покладає великi надii на прозу, розглядає роботу в поезii як "юнацьку спробу", вважаючи лiрику "недовговiчною та ефемерною", мрiє написати "велике полотно" про "Харкiв, про iндустрiальне оновлення" велетенського мiста.

18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харкiвськiй квартирi по вулицi Червоних письменникiв, 5. На допитах Йогансен поводився з властивою йому гiднiстю: не запобiгав перед слiдчим Замковим, не "топив" побратимiв по перу, не приховував своiх полiтичних поглядiв. "В бесiдах з Епiком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня - нiякий не терорист, - свiдчив вiн на допитi 16 жовтня 1937 року. - Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти украiнських письменникiв є результатом розгубленостi й безсилля керiвникiв партii i Радянськоi влади". 24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред'явлено обвинувачувальний висновок, пiдготований оперуповноваженим харкiвського УНКВС Половецьким i затверджений заступником начальника управлiння Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянськоi нацiоналiстичноi органiзацii, яка ставила своєю метою повалення Радянськоi влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участi в повстаннi, погодився особисто взяти участь у виконаннi теракцii проти керiвникiв компартii i радянського уряду. Розглянувши на закритому засiданнi 26 жовтня 1937 року судово-слiдчу справу М. Йогансена, Вiйськова Колегiя Верховного Суду СРСР винесла вирок: "Йогансена М.Г. засудити до вищоi мiри кримiнального покарання - розстрiлу з конфiскацiєю всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний i на пiдставi Постанови ЦВК СРСР вiд 4 грудня 1934 року пiдлягає негайному виконанню". 27 жовтня 1937 року Йогансена було розстрiляно у Києвi.